Художник Никифор
Никифор, мабуть, і сам до пуття не знав деяких моментів своєї біографії. Вже згодом її реставрували за розповідями старих лемків, але й вони не могли сказати точно, де він народився, хто його батько. Старі лемки розповідали про глухоніму жебрачку Явдоху Дровняк, що не мала свого кутка й ходила від села до села з немовлям на руках.
Якось вона прибилася до статечного господаря Івана Гриняка, який і дав притулок бідній жінці. Недовго затрималася вона на цім світі — так тихо й непомітно відійшла, що згодом ніхто не міг навіть пригадати, коли Явдоха
Ни-кифор, певно, навіть і не помітив тієї зміни, бо це його абсолютно не обходило; аж надто далекий він був од усього, що безпосередньо не мало стосунку до його малювання. Всі мирські діла — навіть дуже важливі з погляду людей — його не переймали.
Ніхто в Криниці не жив так, як Никифор. У бур’янах, попідтинню, по чужих
Код людської долі — вічна загадка природи, яка може відкривати нам тільки окремі туманні натяки. Никифор жодного разу не був у школі. Не для нього та наука — життя й тут обікрало його. Зате хлоп’я регулярно ходило до церкви.
Там Никифора звідурюди обступали загадкові лики святих. На них гойдалися тіні і мерехтіло світло. Він не чув співу і молитв, ніщо не відволікало його від ікон на стінах, його погляд ходив і ходив серед них, зустрічався з поглядами святих.
Здавалося, вони щось запитували у хлопця, а він не міг їм нічого відповісти, бо ще зовсім нічого не знав про цей незбагненний світ, сам був як маленький янгол у Ньому.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)