Добро і милосердя — два крила
Літературна світлиця
Добро і милосердя — два крила
Мета: Формувати моральні основи особистості засобами слова, нагадати дітям про позитивні риси людини, навчати їх творити добро на землі, виховувати почуття добра, поваги та милосердя, виховувати потребу в самовдосконаленні та самовихованні.
Обладнання: Плакати на духовну тематику, вислови про добро, красу людської душі, книги та учнівські реферати на тему «Твори добро» та «Душі людської доброта». Грамзапис пісні Теодора Кукурудзи «Світ не без добрих людей».
Звучить
За сценою — слова диктора: Плекай добро, воно повернеться до тебе,
Чини добро, і будеш ти в раю…
Роби добро. Господь сказав: так треба!
Я здалека добро розпізнаю…
Вихователь:
У житті людина робить різні справи: добрі і не зовсім добрі, погані і просто жахливі. Зазвичай вона бажає іншим добра. Та інколи забуває про сім зрозумілу пересторогу: чини добро, остерігайся зла.
Учениця:
У відомій російській пісні співається: «Красоту уносят годы, доброту — не унесут!» Доброта — це один з виявів, порухів людської душі, те, що відрізняє людину від звіра. Адже тільки
Вихователь:
Милосердя, доброта… Ще з часів давньоруських благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
Учениця:
І коли вже ми сьогодні говоримо про доброту і негативи людської душі, я хочу запропонувати вірш Бориса Олійника «Крило» , який став для мене спогадом дитинства, тим спогадом, який і до цього часу вимірює добро і зло.
Читець декламує вірш «Крило» Б. Олійника.
Учениця:
Не випадково про доброту людську, про милосердя, про необхідність допомагати бідним, слабким і знедоленим, про те, що і до братів наших менших потрібно ставитися з добротою, ми говоримо саме сьогодні. Адже сьогодні — ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ! Він і є символом Добра і Милосердя.
Учень розповідає коротко про Святого Миколая.
Микола ріс під опікою чужих людей, співчував бідним, яким не було чого їсти та віщо взутися, вдягтися. І колись хлопчик почув від старого вчителя: «Коли робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить лівиця…» Задумався. А знав сім’ю, де мати була хвора, а дітки, Петрусь і Софійка, бідували. Т він і став таємно носити їжу, одяг, взуття.
Подумали, що злодій виносить добро з комори. А тоді зрозуміли, хто піклується про бідних. Назвали його Святим.
Усе своє життя присвятив Святий Миколай бідним. І в це свято дарують люди один одному подарунки. І щасливі всі: хто дарує, і хто отримує дарунки. Бо найбільше в житті щастя — робити Добро.
Ведуча1 Любий друже, глянь на небо,
Ген спускається до тебе
На вервечці золотій
Чудотворець наш святий.
Опікун усіх, хто в горі,
І на суші, і на морі…
Й дітям всіх-усіх країн
Друг найкращий — власне, ВІН.
Ведуча 2 Ризи в нього — сонцем сяють,
Зорі путь йому встеляють,
Над чолом — ясінь цвіте,
А в руках — письмо Святе.
Мчиться, світлий слід за ним,
Блисне сяйвом неземним.
Поруч нього в світлих шатах
Світло крилі янголята.
Ведуча 3 Хто не спить об цій порі,
Ступлять всі на той поріг,
Де живе дитина чемна,
Сон навіять їй приємний.
…Подарунки покладуть —
Під подушку — й прямо в путь!
Він не спізниться, бо ж знає:
Всі чекають Миколая.
:
Вечір добрий, вечір файний,
Але трохи не звичайний.
Нині рівно рік минув,
Як на цій землі я був,
Як подарки роздавав,
Всіх до праці закликав,
Наказував чесно жити.
Від зла тікать, людей любити.
Хотів тепер би я дізнатись,
Що підросло: Добро в цих душах?
А чи зло? Не чую я…
Хор учнів виконує пісню «Молімося…» сл. Т. Лісненко
Муз. Т. Мочкової
Молімося до себе і до Бога,
Молімося, ще час не поспіша…
Молімося, нехай в цвіту дорога,
І в милосерді праведна душа!
Молімося, сьогодні це ще вчасно,
Хай серце рясно квітом оброста.
Молімося, нехай же не загасне
Душі людської вічна доброта!..
Молімося за спечену хлібину,
Молімося за вишень цвіт в імлі,
Молімося за світ і за Людину,
Щоб мир і спокій правив на землі!!
Слова диктора за кулісами:
Сподіваюсь і прославляю
Доброту Святого Миколая!
Милосердним будь і не покинь,
У Господній Істині! АМІНЬ!
Читець: Людина починається з добра.
Сказав мудрець:
Живи: добро звершай!
Та нагород за це не вимагай!
Лише в добро та в вищу Правду віра
Людину відрізня від мавпи й звіра.
Хай оживає істина стара:
Людина починається з добра.
Вихователь:
З добра! З добра до інших людей і до всього оточуючого.
Милосердя й доброта — як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся лише до милостині? Чому ми часто глухі до чужого горя? І невже для того, щоб ви іскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус чи Чорнобильська трагедія?
Хіба у звичайному плині днів немає людей, котрі потребують допомоги???
Учениця:
У народі мовиться: «Люби ближнього свого, як самого себе» Ми не повинні вимагати плати за добро. Адже сказано: «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас, а як ні, то не матимете нагороди від Отця свого, що на небі. А як ти чиниш милостиню — нехай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно».
1 Читець: Маленьким хлопчиком додому
Ішов я в полі в шумі трав.
І у гніздечку кам’яному
Сороко пудика спіймав.
Тримав я міцно пташеня те,
Й на мене зорили з руки
Його лякливі оченята,
Немов чорненькі ягідки…
Над ним сіяла синь квітчаста,
І птиць лунав щасливий спів…
Невже навіки волі щастя
Він у долоні загубив?…
І стиснув серце жаль великий,
І пальці я розкрив. Ану!
І пурхнув він з щасливим криком
В залиту сонцем вишину.
2 Читець:
На галузці яблуко висіло,
Каменем я кинув — перебив
Гілочку. Аж серце заболіло!
І навіщо я таке зробив?
Не подумав. Лютий недотепа!
За добро я розплатився злом.
І стоїть коло дороги щепа,
Наче птах, з підстреленим крилом.
…Засихає перебита галузь,
І в душі горить, немов батіг
Совісті, а яблуко зосталось, —
Мій важкий, хоч недостиглий гріх…
3 Читець:
Метелика ловити я не хочу:
Він — квітка неба: хай живе собі!
Хай ніжно крилами тріпоче,
Щоб радісно було мені й тобі.
І квітку лісову не стану рвати,
Й додому я її не понесу,
Бо вдома їй джмеля не погойдати,
І не попити ранками росу!
І ні стеблинку, гілку чи травинку Я не ображу — це смертельний гріх!
Бо в кожнім з них живе тримка живинка,
Що світиться довірою до всіх.
Учениця:
Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, у яких душа черства і глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.
Читець:
Не нарікай на глухість душ людських,
І не гостри в злобі на них зубів…
А ти що людям доброго зробив,
Що вимагаєш доброти від них?
Чого мовчиш? Подумай і збагни.
Але уже з низької висоти.
І зваж, і переваж, а хто є ти?
І. Зваживши, нікого не вини.
А сам в своє більмо душі заглянь,
Чи там хоч раз добром світила рать
І променем зорилася святим?
І ти збагнеш, що до твоїх страждань
Не відгукнеться власна глухомань…
А ти… шукаєш в людях доброти…
Читець:
Ти знаєш, якого кольору небо?
Земля, вода, гори?
А якого кольору дощ? Теж ні?
Може, скажеш, якого кольору
Радість і смуток?
Дитина сказала: Знаю!
Дощ — блакитний, вітер — синій,
Радість — рожева, смуток — сивий»!
А горе?
— Горе, мамо? Воно — чорне.
Вихователь:
Допомогти ближньому пережити горе — значить, наслідувати Бога в доброті. Для цього Бог дав нам заповіді Любові, Добра і Милосердя.
Читець:
Не зобидь ні старця, ні дитину,
Поділись останнім сухарем,
Тільки раз ми на землі живем:
Сій любов, краса її єдина.
Зло нічого не дає, крім зла.
Вмій прощати, як прощає мати,
На добро — добром спіши воздати —
Мудрість завжди доброю була.
Витри піт солоний із чола,
І працюй, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона зробила, що могла?..
Вихователь:
На превеликий жаль, у наш час душі і серця багатьох людей закриті для доброти, милосердя і співчуття.
Читець: — Дядечку, мамка любила червоні
Дайте, будь ласка, за двісті купонів,
Нині якраз роковини по ній…
Ситий торговець очима владики
Глянув на хлопця, що явно тужив.
Вийняв із кошика чахлу гвоздику,
І.., схаменувшись, назад положив.
— Шкода, признаюсь, таких мені дуже,
Що залишились малими без мам.
Тільки ж грошей — на одну в тебе, друже,
А на могилу — дві треба, — затям.
З ярмарку вибрався, наче з безодні,
Тихе зітхання прорвалось, як плач…
Хтів принести тобі квітів сьогодні,
Тільки…пробач мені, мамо, пробач…
Учениця:
Відомий письменник А. П. Чехов писав: «Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої оселі стояв хто-небудь із молотком і постійно нагадував би стуком, що є на світі горе і нещастя».
Вихователь:
Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Ця аксіома актуальна для всіх часів і народів. Та, на превеликий жаль, оця найсвятіша і найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих починається з чужих людей і інтернатських закладів…
:
— Тебе ще ніхто не забрав?
— Ні.
— А чого?
— Бо кашляю…
— А я сплю тихо.
— Тоді тебе заберуть…
— В мене нема дому, і мами нема, і тата нема, і нікого нема. Одна я…
Учениця:
Ось вона — трагедія сучасної дитини, покинутої напризволяще. Сім»я ж для дитини — не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому нема для неї більшого горя, ніж сирітство.
Вірш «Доля» автор Т. Лісненко.
Вихователь:
Покинуті діти, лише прийшовши у цей світ, вже наштовхнулися на людську байдужість, на байдужість найріднішої людини, яка привела їх у цей світ — на байдужість матері…
Читець:
Чи я українець
Ч и я окраянець?
З якого я краю,
І чий я окраєць?
Якої хлібини
Я крихта солона?
Якій нелюдинці
Я виходець з лона?
Яка мене мати
На світ народила,
Без роду, без імені
В люди пустила?
Лежала й мовчала
Під небом високим.
І в небо відлунням
Пішли її кроки…
Ой чули б ви, мамо,
Як кликала «Мамо»
І нині я кличу:
«Знайдися, матусю!
За те, що вродила,
Тобі поклонюся».
Вихователь:
Задумаймось, чи завжди ми підтримуємо дітей, обділених материнською і батьківською ласкою, чи не вирветься інколи у нас слово, яке здатне сильніше від кулі завдати болю ближньому
:
1. У Івася немає тата, не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку знати довелося хлопчині цьому.
Він росте, як і інші діти, і вистрибує, як усі.
Любить босим прогоготіти по ранковій колючій росі…
Але в грудях жаринка стука, є завітне в Івася одно_
Хоче він, щоб узяв за руку і повів його тато в кіно.
Ну, нехай би смикнув за вухо, хай нагримав би раз чи два,-
Все одно, він би тата слухав, і ловив би його слова…
Раз Івась на толоці грався, раптом глянув — сусіда йде.
— Ти пустуєш тута, — озвався, а тебе вдома батько жде.
Біг Івасик, немов на свято, і вибрикував, як лоша.
І, напевне, була у п’ятах пелюсткова його душа…
Раптом стало Івасю стидно, раптом хлопець увесь поблід,-
Догадався, чому єхидно захихикав сусіда вслід.
Від допізна сидів в коноплях, мов уперше вступив у гидь.
З оченят, од плачу промоклих, рукавом витирав блакить…
А вночі шугнув через грядку, де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки, і додому спати помчав…
Бо ж немає тим іншої кари, хто дотепи свої в іржі,
Заганяє бездумно в рани, у болючі рани чужі.
Учениця:
Любов до життя, до людей невіддільна від доброти. Від доброти до найрідніших людей. Не забути їх, не обділити ласкою, теплим словом — наш обов’язок.
Приїжджайте частіше додому,
Щоб не мучила совість по тому,
Ні грошей не привозьте, ні слави,
Будьте з рідними ніжні й ласкаві.
Бо не вічні ні батько, ні мати,
Завтра можете їх не застати.
Щоб не мучила совість по тому, —
Приїжджайте частіше додому.
Учениця:
Ви, у кого є руки і ноги, у кого очі бачать, а вуха чують, і в кого здоров’я більш-менш, подивіться пильніше довкола, і побачите, скільки навколо нас людей, яким доводиться жити, долаючи труднощі, далебі важчі і непереборніші, ніж матеріальні нестатки. Коли ви черговий раз нарікатимете на тонкий шар масла на своїй скибці хліба, згадайте про тих, обділених долею у тому найціннішому дарі, що вона дає людині — здоров’ї. І постарайтеся допомогти цим людям, чим можете…
Недарма кажуть : «Раз добром зігріте серце вік не прохолоне». А чи всі можуть і хочуть відгукнутися на чуже горе?..
Учениця: Давайте зараз станемо в коло, візьмемось за руки, відчуємо тепло наших долонь, відчуємо добро, яке випромінює кожен з нас.
Нехай щирі наші побажання, щира молитва полине до Бога. Нехай Бог дарує всім нам добро, щастя, радість, здоров’я, милосердя.
:
1. Я не вмію голосно молитись.
Не навчилась. Господи прости.
Дай до тебе думкою пролитись,
Тиху сповідь в серці пронести.
2. В біготні послушній і поспішній
Як і всі, чиню вселенський гріх.
Порятуй нас, Господи Всевишній,
Не від сатани, від нас самих.
3. Лаємось, гризем кого попало,
Все пахаєм, як перед кінцем.
Лижем п’яти тим, хто править балом,
І плазуєм перед гаманцем.
4. Схаменімось, сестри і братове!
Ми ж коліньми на майдані літ
Витоптали поле барвінкове,
Виламали калиновий цвіт…
5. Порубали гордості коріння,
Бо живем одним-єдиним днем.
Погубили в зародку насіння,
Що ж ми завтра, Господи, пожнем?
6. Я молитись голосно не вмію,
Боже, ради віри і краси,
Ти від нас спаси для нас калину
І барвінок, Господи, спаси!
Учениця:
Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки Милосердя робить нас справжніми людьми.
Вихователь:
Будьмо милосердні!!!
Учениця:
Бо суд немилосердний на того, хто не вчинив милосердя!!!
Вихователь:
Милосердя-бо ставиться вище за суд!!!
Тетяна Лісненко
Заступник директора, вчитель
Української мови та літератури
Школи-інтернату
Ім. О. А. Деревської
М. Ромни
(1 votes, average: 5,00 out of 5)