Твів доповідь с елементами описа: Ода вербі

Про вербу, скромну нашу вербу, написано чимало. їй присвячені прислів’я й приказки, пісні та вірші. Вона, верба, зайняла своє почесне місце і в фольклорі. Якщо, скажімо, хочуть комусь висловити приємне словесне побажання, неодмінно згадують відоме прислів’я: будь високий, як верба, а багатий, як земля. Чим, власне, прислужилася верба, що ЇЇ так шанобливо оспівано в красному письменстві і фольклорі?

Звичайно ж, не лише за тонкий гнучкий стан. Тут інші, значно предметніші ознаки, якими заслужило шану в народі це дерево. Не випадково у піснях

ідеться про звичай висаджувати верби на городі та в кінці греблі.

Навіть важко уявити традиційне українське село без цих одвічних супутників. Вербником обсаджували дороги й городи, греблі та ставки, піщані пагорби і береги річок, левади чи видолинки, верболозом густо заліснювались плавні та болота.

З п’ятисот видів верб, які ростуть на нашій планеті, тридцять припадає на Україну. Серед найпоширеніших це такі сорти, як біла верба, ламка, гостролиста, або шелюга, білолоз, попеляста, або вушкувата, і розма-ринолиста. Серед пісків найбільш полюбляє рости пурпурова верба, у лісах і болотах — верболіз, на узлісках

здебільшого трапляється козяча, яку часто їдять на провесні домашні тварини.

Та найбільше прислужилася верба, особливо білолоз, для річок, ставків, криниць. Годі, здається, знайти річку, біля якої не сторожили б ці незрадливі охоронці. Розлоге гілля, нахилившись над самісіньким лоном, прикривало своїм тілом живограї від спеки, оберігало численні джерельця, які поїло русло, від замулу та зсувів.

Кому доводилося подорожувати Славутичем, той не міг не помітити численні вербові зарості на берегах нашої найпотужнішої річки. Саме завдяки цим незрадливим сторожам береги Дніпра не виходили з ладу. Міцно уп’явшись корінням у землю, верби стримували своїм тілом зсуви, зупиняли піскові заноси.

Іноді дехто вважає, що лоза як будівельний матеріал не заслужила особливого пошанівку. Справді-бо, традиційну вербу не використовували для палива. Також у будівництві осель послуговувались іншими породами — сосною, дубом, вільхою чи осикою. Натомість, як стверджують старожили, іноді хати все-таки були й з верби, і вони вважалися досить практичними — теплими й ніколи не сиріли. Лоза відігравала й важливу ритуально-обрядову роль.

Букетик з вербових котиків — це може бути кращим подарунком дівчині. З давніх-давен, як тільки луки покривалися травицею, сільська молодь улаштовувала традиційні весняні ігри, водила хоровод, наспівуючи веснянку: «Ой вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!» Верба стала своєрідним символом нашого народу. Не випадково великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив VI пустелі саме вербову гілочку, прижив її, виходив. Вона нагадувала йому рідну Україну.

Здавна верби були добрими і, що цінно, — найпершими медоносами. Адже лозові кущі найраніше починають цвісти, і бджоли з першим; вильотом забезпечуються потрібним солодким продуктом.

А скільки можна виготовити з них плетених виробів! Верби посіли почесне місце в парках і скверах, тобто в міському середовищі. Але не менш доцільним є це дерево і на селі.

Верба в полі — це не тільки наш краєвид і оберігач грунтів і вологи, а й пристанок та місце гніздування птаства, зручний сховок звірятам. Проте нині таких пристанищ практично немає, бо верба стала рідкістю в полі.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Твів доповідь с елементами описа: Ода вербі