Серця скоряються коханню

Ведучий: Кохання… Найпрекрасніше, найсвітліше з людських почуттів, що підносить людину високо над землею, над її повсякденними проблемами, над її буттям.

Ведучий: Кохання дарує людині крила. І ось вона вже не серед людей і їхніх турбот, вона живе в окремому тоншому світі; її думки, душа десь далеко від усього низького, її тіло підкоряється законам особливого виміру — виміру кохання. У цей час звучать найтонші струни її душі, вони оспівують життя з усіма його барвами, відтінками, тонкими переливами гам.

Ведучий: Кохання — це свято

людського життя, це розквіт душевних сил, апогей емоцій. Це золотий час у житті людини, коли вона може піднятися на вищий естетичний рівень буття, коли можуть проявитися її найкращі риси характеру, відкритися якості, про які людина навіть не підозрювала до цього.

Ведучий: Кохання спонукає до героїчних вчинків, до творчості. Воно робить людину кращою. І це дійсно свято. Свято для самої людини, її душі, свято для оточуючих, а насамперед — для коханої людини.

Ведучий: Кохання! Важко уявити людину без цього бентежного почуття. Самовідданість, самопожертва, жага оновлення всього світу — розмаїття почуттів входить

до складної гами цього прекрасного почуття.

Ведучий: Над загадкою кохання розмірковували впродовж віків. Філософи, математики, медики, психологи намагалися осягнути таїну людських почуттів.

Ведучий: Так багато сказано про кохання, і водночас не сказано нічого, бо, коли людина закохується, їй не вистачає не тільки вже сказаних слів, але й взагалі слів у мові, щоб висловити це незбагненне для розуму, глибоке і чарівне почуття, яке рано чи пізно приходить у життя людини, сповнюючи її душу світлом і змінюючи життя назавжди.

Ведуча: Кохання — це напруження всіх сил, людських і нелюдських, звершення неможливого, долання всіх перешкод… Ніщо не в змозі стати на його шляху — ні відсутність взаємності, ні прохолода у стосунках. Ведучий: Людство зберегло багато поетичних творів, легенд про любов. А скільки є висловів про це прекрасне людське почуття! Чародії поезії, музики, театру залишили глибокі думки про одне з найпрекрасніших, найвищих, гірких і жагучих, сумних і радісних почуттів — кохання.

Ведуча: «Без любові немає життя» — цей вислів справедливий. Саме ця аксіома життя оспівана в творах українських поетів та письменників. Читець: Як цвіт троянди, повен аромату, Люблю тебе і радуюсь тобою. І як тебе, кохана, не кохати, Коли тобі усе цвіте весною.

Мені байдуже, що у серці твоєму Для мене місця залишилось мало; Вже так складалось, що в житті усьому Мій дім, бувало, щастя оминало. П. Карманський Ведучий: Кохання всесильне. І немає такого народу, який не складав би пісень або сказань про почуття, перед яким безсилі моря і гори, відстань і час, сили природи і людини. Саме почуття любові возвеличило їх, вони для нас залишилися взірцем, ідеалами, у котрих ми вчимося.

Ведучий: У ранню пору життя, як сонце вранці, сходить у душі кохання — трепетне, світле, що боїться розчарувань. Щаслива та людина, у житті якої воно було. А щасливішою є та, котра живе очікуванням свого кохання

Вона прийшла непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти… Прийшла любов непрохана й неждана Ну як мені за нею не піти?

Ведучий: Рядки кохання вічні, як і саме життя, нема й не буде їм кінця, поки живе на землі людина. Кохання — це бажання жити.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання..

Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки…

Ведучий: Найкращими словами, що притаїлись у найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль. Саме кохання, любов — джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми завжди зверталися художники, композитори, скульптори, філософи, поети й письменники: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Андрій малишко, Ліна Костенко та інші, які оспівували вічне почуття кохання.

Ведуча: Закохані самі тягнуться до віршів, інтуїтивно відчуваючи, що тільки в цьому натхненному мовленні може знайти вихід почуття, що їх переповнює. Ведуча: Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово Тоді б промовила мені?

Ці рядки Т. Шевченко присвятив Ганні Закревській, яку він щиро покохав. А познайомився він з нею у 1843 році під час поїздки на Україну. Це було щире, нероздільне, єдине, велике кохання… Читець: Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово Тойді б промовила мені? Ніякого. І не пізнала б. А може б, потім нагадала, Сказавши: «Снилося дурній». А я зрадів би, моє диво! Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав Веселеє та молодеє Колишнє лишенько лихеє. Я заридав би, заридав! І помоливсь, що не правдивим, А сном лукавим розійшлось, Слізьми — водою розлилось Колишнєє святеє диво!

«Якби зустрілися ми знову» Т. Шевченко Ведучий: А ми йдемо далі шляхами Кобзаря. Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 року Шевченко адресує такі рядки: «О добрый ангел! Молюсь и плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святих на земле».

Ця жінка — Варвара Миколаївна Рєпніна Ведучий: Узимку 1854-1855рр. Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Ново петровської фортеці, Матір трьох дітей Агату Ускову.

Поет захопився нею безтямно, відчайдушно. А скільки і яких високих мрій було виткано в душі! Агата ускова довго здавалася йому вершиною досконалості.

А розчарування відбилося, зокрема, в прозових творах Шевченка.

Ведучий: «Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса.

Небезпечне оружжя — жіноча краса.

Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита», — писав Іван Франко. І хоч великий Каменяр стверджував, що в його житті «тричі являлася любов», дослідники його творчості і життя знають, що значно більше поет «потерпав» від жіночої вроди.

Ведучий:

.. ти одна моя правдивая любов, Та, що не суджено в житті їй вдовольниться; Ти найтайніший той порив, що бурить кров, Підносить грудь, та ба — ніколи не сповниться, —

Так писав Іван Франко про своє перше сильне кохання до Ольги Рошкевич. У листі до поетеси Уляни Кравченко письменник зізнався: «… Хвилини, в які я кохав,… були, можливо, найпрекраснішими в моєму житті, шкода тільки, що це були разом з тим хвилини самого гострого болю, якого я не відчував ніколи раніше…». Ведуча Франко покохав щиро і палко. «Кохав її так, як тільки здатен кохати,» — писав він згодом. Своїй першій любові Франко присвятив цикл задушевних віршів — «Сторінки кохання».

А невдовзі Ольгу насильно видали заміж за молодого священика Володимира Озаркевича.

Ведуча. Друге кохання — Юзефа Дзвонковська. Він відразу ж палко закохався. І вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч нього, може бути його дружиною.

Та Юзя не відповіла взаємністю. Він страждав.

Жіноче серце! Чи ти лід студенний, Чи запашний чудовий цвіт весни? Чи світло місяця?

Огонь страшенний, Що нищить все? Чи ти, як тихі сни невинності? Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?

В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш? В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!

Ти океан: маниш і потопляєш; Ти рай, добутий за ціну оков. Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Ведучий: Лиш потім Іван Франко довідався про справжню причину відмови. Юзефа була хвора на сухоти . Йому відмовила, як і всім іншим. Франкові про свою хворобу сказала чесно і відверто.

Саме Фзефі він присвятив вірш, в якому передає біль утрати і розпачу.

Щось горло душить. Чи моїм очам Хтось видер світло?.. Хто се люто гонить Думки з душі, що в собі біль заперла? Сам біль? Вона умерла! Вмерла! Вмерла! І меркне світ довкола, і я сам Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту. Ридать! Кричать! — та горло біль запер, Вона умерла! — Ні, се я умер.

Ведучий: Уже тридцятирічним Іван Франко у Києві зустрів Ольгу Хоружинську.

За що, красавице, я так тебе люблю, Що серце треплеться в грудях несамовито, Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

Презентація «Трагічне кохання Лесі Українки й СергіяМержинського»

Все, все покинуть, до тебе полинуть, Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! Все, все покинуть, з тобою загинуть, То було б щастя, мій згублений світе Ведучий: Напевно, найтяжче вжитті горе — це втрата коханої людини. Леся Українка пережила таку біду.

Свого коханого Сергія Мержинського їй не вдалось врятувати, він помер у неї на руках.

Уста говорять: «він навіки згинув!» А серце каже: «ні, він не покинув!» Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» І кожний раз, як стане він бриніти, Тремтять в моєму серці тії квіти, Що ти не міг їх за життя зірвати, Що ти не хтів їх у труну сховати, Тремтять і промовляють враз зо мною: «Тебе нема, але я все з тобою!» Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні; Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. Моє життя веде мене нерівно — То на вершини, то в яри страшні, — Та скрізь душа співає переливно Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п’яні, І серед поля, на яснім світанні, Де вічний шум, де вічна суєта, Коли ще сном охоплені жита, — Я згадую слова твої неждані. Душа тебе, тебе одну віта.

Ведуча: Кохання — та ж радість, воно, мов сонячний промінь, світить живому крізь усі страждання, прикрості, невдачі і турботи. Не завжди можна пояснити те почуття, яке оволодіє тобою. Читець: Нащо, нащо тобі питати Чи я люблю тебе, чи ні…

О, легше серце розірвати, Ніж знати відповідь мені. Чи я люблю тебе — не знаю, — Спитай вночі у срібних зір, Весною вслухайсь в шелест гаю, Вдивися в даль зелених гір… Спитай, бо я сказать безсила Я знаю, знаю тільки те, Що підеш ти — і вирита могила, І згасло сонце золоте. «Чари ночі» О. Олесь Ведучий: Кохання творить чудеса, воно окрилює людей. Завдяки коханню народжуються найпрекрасніші перлини інтимної лірики.

Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості ні на кого не схожий. Його поезії «Так ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче», «Васильки» та інші давно увійшли у класичний фонд інтимної лірики. Читець: Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона, Простягає до зір свої руки…

В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… В’яне серце моє од щасливих очей, Що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, Ніби пахне вона лободою… Гей, ви, зорі ясні!..

Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, Я — поет робітничої рані… Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання… Дише тихо і легко в синяву вона,

Простягає до зір свої руки… В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки… «Так ніхто не кохав» В. Сосюра Ведуча: Вірш «Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив своїй дружині — Вірі Берзіній. Поет настільки романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною і щирістю видається йому незвичайним, єдиним за всю історію людства.

Мабуть, у цьому немає нічого дивного, — адже кожний закоханий вважає, що так, як кохає він, ще не кохав ніхто й ніколи у світі.

Ведуча: Василь Симоненко значну частину своєї творчості присвятив темі кохання. В його інтимній ліриці ми знаходимо мудрі розмірковування над коханням та людськими стосунками, над головними принципами, на основі яких слід будувати взаємини із близькою людиною. Майже хрестоматійними стали слова Василя Симоненка: Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас. Бо тебе і мене б судила Не образа, не гнів — любов. В душі щедро вона б світила, Оновляла їх знов і знов. У мою б увірвалася мову, Щоб сказати в тривожну мить: — Ненаглядна, злюща, чудова, Я без тебе не можу жить!.. Ведуча: Простими, на перший погляд, словами, змальовує митець силу своїх почуттів, але ми — читачі, сприймаємо усе емоційне напруження, яке вклав поет у свої поетичні тексти, часом впізнаючи себе у віршах. Навіть коли почуття є невзаємним, ліричний герой не відмовляється від нього, розуміючи, що справжнє кохання є прекрасним почуттям, непереможним та незнищенним: Коли б тобі бажав я сліз і муки І кари найстрашнішої бажав, Я б не викручував твої тендітні руки І в хмурім підземеллі не держав. Ні, я б не став тебе вогнем палити, З тобою б розквитався без жалю: Я б побажав тобі когось отак любити, Як я тебе люблю.

Ведучий: Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість. Ведучий: Перелік імен поетів і назв віршів можна продовжувати нескінченно довго.

Але я спинюся. Спинюся на імені геніальної Ліни Костенко, нашої сучасниці. Тема кохання наскрізна в її творчості, її інтимна поезія — це класика української любовної лірики. Її поезії своєрідні, красиві своєю викінченістю, мистецьким виконанням. Кожен вірш Ліни Костенко, кожна її фраза вражають. Спини мене отямся і отям Така любов буває раз в ніколи Вона ж промчить над зламаним життям За нею будуть бігти видноколи Вона ж порве нам спокій до струни Вона ж слова поспалює вустами Спини ж мене спини і схамени Ще поки можу думати — востаннє Ще поки можу але вже не можу Настала черга й на мою зорю Чи біля тебе душу відморожу Чи біля тебе полум’ям згорю.

Ведучий: Кажуть, що про любов сказано все, але не всіма. Тобто кожен, поет він чи прозаїк, драматург чи людина зовсім не причетна до літератури, у житті обов’язково «пише» свою неповторну історію.

Ведучий: Сьогодні ви почули прекрасні слова і чудесну музику. Якщо вислухали з відкритим і чекаючим серцем, то я впевнена, що ви зрозуміли ті істини, які не тільки вчать, а й перевертають все життя. «Кохання варте того, щоб чекати, життя варте, щоб жити».