Вічна ДЕРЕВСЬКА

Вічна Деревська

Неначе лебеді, ви ранньою весною

Із вирію вертаєте в наш край,

Де вас чекає місто над Сулою,

Бо тут і пам’ять, смуток ваш і рай.

Була велика зграя лебедина,

Були тут вірні дочки і сини,

Й розтанула, як ніг, жадана днина,

Лишивши мамі пасмо сивини…

І різні всім судилися дороги,

Прощалися – вже сестри і брати.

Вклонялися всі Матері й порогу,

Й поринули, вже рідні, у світи…

А мати сива – чайкою, в тривозі

Стирала крила, билася в журбі…

– О, як вони, ріднесенькі, в дорозі,

І місця не знаходила собі…

А тут – малі і немічні, і хворі,

О, дай їм Бог здоров’я

В біді учора, а сьогодні – в горі,

– Колись про їхні долі розкажу…

Вона – Зоря, Легенда і Мадонна!

Усім по крихті – серце віддала.

Душа – криниця: чиста і бездонна,

Взамін собі нічого не взяла.

І на олтар життя своє поклала,

Її любов – нетлінна і свята.

Для діток щастя в Господа благала,

В самої ж доля… Ой, не золота…

Вона добра насіяла немало,

Усіх, мов сонце: гріла й берегла,

І для усіх ЛЕГЕНДОЮ вже стала!

Та ні! Вона – такою і була!

Сьогодні в пояс кланяємось МАМІ,

Бо рід її – мов мудрості ріка.

Її ім’я – не висохне з роками, –

Вона ж бо вічна – МАМА ДЕРЕВСЬКА.




To be as a notional verb.
Сейчас вы читаете: Вічна ДЕРЕВСЬКА