Переказ стисло: Репрезентант давньоруського літописання
Найвидатніший Репрезентант давньоруського літописання — Нестор, не випадково прозваний літописцем, народився 1056 року. Маючи сімнадцять літ, прийшов він до Києва і був пострижений у Печерському монастирі, де й провів більшу частину життя. Літературний талант ченця привернув увагу ігумена і братії, що мало вирішальний вплив на подальшу долю юнака; він став письменником та істориком свого народу.
Перші його твори належать до агіографічного жанру. Це — повість про початки Печерського монастиря та переказ про нечерських подвижників.
Та голокною справою його життя стала «Повість временних літ» — найвидатніша пам’ятка давньоруської історіографії.
Широко відомо, що літописання
Якоюсь мірою цьому «завинив» Олександр Пушкін безсмертним образом Пімена. Та Нестор аж ніяк не пасує до того еталона. Почати з того, що Нестор помер не таким уже й старим. «Повість временних літі він завершив 1013 року, маючи ледве п’ятдесят сім літ від народження.
Це вік, коли людина переживає своє акме — вище піднесення творчості коли багатий життєвий досвід поєднується з відсутністю ознак старечо* деградації.
Не був Нестор і спокійним та байдужим спостерігачем того, що вщ бувалось довкола нього. Бути ченцем за середньовіччя зовсім не означало відгородитися від світу. Київські монахи брали активну участь у тогочасній громадській роботі.
Студійський статут, запроваджений на Русі , навіть зобов’язував ченців засновувати бібліотеки, скрипторій, учбові заклади, шпиталі, богодільлі та інші структури, націлені на забезпечення тих або інших суспільних потреб. Насамперед — у сфері духовного життя.
Отож, «Повість временних літ» — зовсім не холодний «Ізвіт» наступ А ним поколінням, а твір письменника з гострим темпераментом та емої цінним обдаруванням. Це літописне зведення, написане майже тисячоліття тому, для нас — глибока, незапам’ятна старовина, але для громадян Київської держави початку XII століття то була книга про сучасність і сучасників.
Головна політична ідея «Повісті временних літ» — відповідаєш ність перед народом, вітчизною, перед історією тих, хто за велінням долі поставлений при владі, тому що державна влада — не тільки право керувати підлеглими й каверзувати ними. Це важкий тягар, який під силу далеко не кожному, це великий обов’язок і невтомна нрац на благо народу.