Переказ стисло: Цікава людина
Мене познайомили з Максимом Тадейовичем в один з його приїздів. Перше враження залишається назавжди: людина вишукано чемна серед інтелігентів високого кола. Ввічливість буває й гордовитою, тут вона — щирість. Увага Рильського привернута лише до того, кому він тисне руку. Він дивився людині у вічі весело чи суворо, залежно від того, хто до нього підходив, та не міг виявити недбалості, неуваги до людини.
Чемність — його непорушний закон…
То не дрібниці в нашому житті, бо людина повинна бути красивою в усьому. Потребою поетової душі
А ми ж з вами не домовлялися!» Іншого разу Максим підкреслив перед товаришами, бажаючи зробити мені приємне: «Я назвав свою книжку «Братерство», а ви «Побратими». Вони вийшли одночасно. Характерний і цікавий збіг.
Знак часу».
…Максим Тадейович
Після вечері йдемо до пансіонату. По дорозі багато знайомих. Поет щоразу знімає солом’яного бриля. Є люди, які вміють дуже красиво робити це у привітанні.
У Рильського цей жест неповторний…
Я звертаю увагу на жест, з яким він скидав капелюха… «Чи правда, що розповідав Олександр Копиленко… про один осінній вечір?» — «А що? Не знаю»,- запитує поет насторожено. «Був пізній вечір, ви йшли від опери додому. Копиленку здалося, що ви трішечки зачіпали плечем стовбури каштана, знімали капелюха й казали: «Пробачте!» Каштанів чимало, знову якийсь на дорозі. «Пробачте!» — казали ви знову…
Копиленко йшов позаду і щиро милувався, потім говорив нам із захопленням: «Дехто навіть з людьми не такий чемний, як наш добрий поет з деревами».
Максим Тадейович стримано сміється: «Якщо Копиленко розповідав, то, видно, щось таке було».
Дотепне слово, жарт і каламбур — наче прапор незмінної приязні поета до людей. Що тільки він переживав наодинці з собою, того не знають ні музи, ні друзі. Але і в драматичні моменти життя Рильський не дозволяв собі засмучення й журби на людях.
Незбагненно, як він міг зберегти стільки оптимізму в труді та поведінці, стільки веселощів — після всіх тяжких ударів долі.
Мені дороге кожне добре слово, мовлене тепер про Рильського. Бо він багато чув раніше інших слів, багато вистраждав у житті… Біля його веранди я згадую випадок з минулих років… Тонка снігова павутина засновує двір будинку. Я дивлюся з вікна.
Між сяючими заметами проходить хиткою, боцманською ходою сивий поет, зустрічає дружину двірника Соломію. Зупиняється, галантно нахиляється, цілує їй руку…
Останній рік життя Рильського в Ірпені, напередодні переселення до Голосієва… Після вечері Максим Тадейович сів за рояль. Його пристрастю в музиці був «божественний Шопен».
Він із захопленням грав уривки з полонезів. Трохи імпровізував. Улюблена його «Анданте кантабіле». Прихильники Рильського говорили, що коли б він не став поетом, то, напевне, був би видатним музикантом
(1 votes, average: 5,00 out of 5)