Поезії

До тебе – навпростець

Вже осінь, осінь… Мальви тужать…

І дні біжать, мов на коні.

В тумані сонце очі мружить,

А дні осінні – не ясні.

Кричать дощі чаїнокрило,

І непорочність в небесах.

А осінь мчить, немов на крилах,

Он явір стогне, як васаг…

Вона вже диха, важко диха,

І близько так її лице…

Але кому скажу я тихо

У самоті тепер про це?..

Лишились спати жовті зорі,

І місяць в небі, мов зачах…

А ночі тихі і прозорі,

І не потрібна нам свіча…

Назустріч дні біжать, мов коні

По

нашім ветхому мосту,

А я в полоні на балконі

Від серенад твоїх росту…

Рукою гладжу я тумани,

Між крон кленових вітерець…

А я крізь плач, жалі, обмани

До тебе лину – навпростець…

До самої себе

До самої себе – і мокро, й слизько,

До самої себе – і далеко, й близько,

До самої себе – крізь вітри і терни,

До самої себе – вітер не поверне…

До самої себе – йду я спозарання,

До самої себе – через покаяння,

До самої себе – горами крутими,

До самої себе – через літа й зими.

До самої себе – тихою ходою,

До самої себе – снігом і водою.

Якщо ж заблукаю серед зір і неба, –

Може, хоч на старість я дійду до себе…




Дайте классификацию и назначение различных видов памяти.
Сейчас вы читаете: Поезії