Питання національного виховання у педагогічній спадщині Софії Русової

Питання національного виховання

У педагогічній спадщині Софії Русової

С. Русова наполягала, щоб виховання розпочиналося з народження дитини. Засобами колискових, забавлянок, народних казок, ігор, пісень, лічилок, загадок тощо має здійснюватися залучення дітей до національної культури

Й етнізація особистості. Педагог стверджує: “Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному грунті, серед рідного слова й пісні здатна вирости національно свідома дитина”. Найдієвішим засобом національного виховання С. Русова визнає

рідне слово.

Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення та світосприймання, здійснюється її художньо-образне мислення, нею засвоюються мораль та історичний досвід народу тощо.

У системі національної освіти й виховання С. Русова надзвичайну увагу приділяла дошкільному вихованню, яке, на її думку, є мостиком, що перекидається між школою і родиною. Саме в цей період закладаються цільність особистості, її устремління, нахили. Коли дитячий “ранок”, пише С. Русова, проходить за несприятливих обставин, дитина виростає “слабкою, з хисткою волею і небезпечними нахилами.

Ідея

національного виховання – головна й визначальна в педагогічній концепції С. Русової, яка в методологічному плані набуває основної і найважливішої закономірності розвитку теорії та практики освіти, виховання.

У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання – забезпечення розвитку означених чинників, а також національної самосвідомості й загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомого суспільного вибору й збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного й культурного потенціалу свого народу.

Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна українська школа – школа рідної мови, гуманна й демократична, у якій вся структура, система, мета й завдання, зміст і методи, принципи й форми, сам дух наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного й гармонійного розвитку дитини.

Сутністю національного виховання є національна ідея, її складові:

– свобода – формотворна енергія характеру;

– етика й естетика;

– національна ідея;

– пам’ять ;

– свідомість;

– воля.

Усі ці складові закладаються в свідомості дитини поступово. Перед нами стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості свідомого українського громадянина. Тому освітня парадигма не лише змінюється, а й наповнюється новим синтезом інтелектуалізму, раціоналізму та прагматизму з гуманістичною духовністю, а професіоналізму з патріотизмом – з огляду на мету.

“У справі національного виховання важливе місце займає ідея національної самосвідомості. Педагогіка повинна опиратися на національний світогляд і на національну філософію, якою має оволодіти педагог, щоб успішно формувати в дітей компонент духовності”, – пише С. Русова. У контексті цієї думки проблема національної самосвідомості не є парадом костюмів чи театралізованими дійствами, а є сутністю буття родини, педагога і дитини.

У процесі реалізації національного виховання формується така система основних компонентів духовного світу особистості:

1) національна психологія;

2) національний характер і темперамент;

3) національний спосіб мислення;

4) народна етика й етикет;

5) народна естетика;

6) рідна мова;

7) родинно-побутова культура;

8) народний календар;

9) фольклорне виховання;

10) національне мистецтво

Постійно розвиваючись, національне виховання поглиблюється та збагачується новим змістом, формами й методами впливу на молоде покоління. Однак не все те, що виникає в процесі розвитку національного виховання, входить до його системи.

Засобами національного виховання визначено:

1. українську мову;

2. родовід;

3. рідну історію;

4. Краєзнавство;

5. природу рідного краю;

6. національну міфологію;

7. фольклор;

8. національне мистецтво;

9. народний календар;

10. народну символіку ;

11. народні прикмети й вірування;

12. релігійні виховні традиції;

13. родинно-побутову культуру;

14. національні традиції, звичаї й обряди;

15. національну творчість.

Національна система освіти й виховання має формувати національно свідомих громадян української держави. Ці переконання С. Русової стали нормою її життя, науковою позицією, мірилом справжньої духовної цінності.

Принцип народності у вихованні та навчанні дітей є основою побудови національної освіти, фундатором якого в Україні була С. Ф. Русова. Вона писала: “Міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще других вичерпала в своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток”, тому виховання має бути національним. Ідеї С. Ф. Русової щодо національного виховання та принципу народності знайшли своє втілення в сучасній концепції національної освіти в Україні. В ній відзначається, що специфіка сучасної української національної ідеї полягає “… у виразній перевазі в системі виховання і розвитку дітей власне українського: мови, фольклору, художньої літератури, образотворчого мистецтва, музики, народних звичаїв, форм і способів поведінки.

Це творитиме для них національну культуру світу, формуватиме національну психологію, самосвідомість і національну гордість – обов’язкові складники духовної багатої особистості”.

С. Русова зазначала: “Прищепити національні риси у дітей можна, лише орієнтуючись на специфіку природи, географічне розташування, клімат, історію рідного краю”. Тому слід приділяти значну увагу формуванню у дітей високих морально-етичних та громадянських якостей.

Провідними засадами діяльності сучасного навчального закладу є: національна психологія, культура, історія; загальнолюдські духовні надбання; здобутки культури. Розуміння історії народу, яка складалися упродовж століть, дає змогу найбільш різнобічно формувати особистість. Українцям від природи властиві доброта, гостинність, щедрість, мудрість, ліризм, почуття гумору.

А значить, відповідні моральні категорії повинні знайти належне місце у навчально-виховній роботі педагогів з вихованцями.

Для малюків дитячий садок стає першим осередком прилучення до духовних скарбів своєї нації, природним входженням в духовний світ і традиційне життя рідного народу, у загальнолюдську культуру. У дошкільному навчальному закладі вихователі оформлюють народознавчі ігрові центри, куточки краєзнавства у народному стилі, виготовляють фотоальбоми, стенди, збирають цікаві колекції предметів декоративно-вжиткового мистецтва свого краю.

Забезпечення поєднання національного з народним, загальнолюдським дає змогу взяти для дошкільного виховання те цінне у нашій культурі, що має послідовно гуманістичний характер, велике духовне і пізнавальне значення; дає змогу створення на таких засадах представника української нації, носія народної моралі й культури, майбутнього творця народовладдя, громадянина суверенної демократичної держави.




Сочинение по картине иванова явление христа.
Сейчас вы читаете: Питання національного виховання у педагогічній спадщині Софії Русової