Загальна характеристика говоріння як виду мовленнєвої діяльності

Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою в діалогічній і в монологічній формі. Як і будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет — думки того, хто говорить; продукт — висловлювання (діалог або монолог) і результат, який може виражатися у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.

Умовою здійс­нення діяльності говоріння є наявність мовленнєвих автоматизмів, або мовлен­нєвих навичок: граматичних,

лексичних, вимовних (артикуляційних та інтонацій­них). Вказані навички в сукупності складають операційний рівень говоріння як уміння. Проте ця сукупність ще не є власне умінням, бо останнє не можна звести до простої суми елементів, що його складають. Уміння має свої власні якості: цілеспрямованість, продуктивність, самостійність, динамічність, інтегрованість.

Найбільш загальними механізмами двостороннього процесу мовленнєвого спілкування є механізми прийому і видачі повідомлення, усередині яких знаходяться механізми осмислення; пам’яті; випереджу­ючого

синтезу, без якого неможливе жодне  висловлювання.

Процеси осмислення, утримання в пам’яті, випередження є тими внутріш­німи механізмами, за допомогою яких реалізується діяльність основного операційного механізму мовлення, визначеного як єдність двох ланок: 1) складання слів з елементів і 2) складання фраз із слів. У кожній з цих ланок також є дві ланки: вибір і складання.

На початку вивчення ЇМ людина, як правило, утримує в пам’яті меншу кількість іншомовних слів, ніж слів рідної мови, повільніше осмислює іншомовне повідомлення, гірше виявляє механізм прогнозування тощо.

Говоріння здійснюється у двох формах — діалогічного
мовлення і монологічного мовлення.

1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Сейчас вы читаете: Загальна характеристика говоріння як виду мовленнєвої діяльності